Uncategorized

ЕСТРАДА

ЕСТРА́ДА (франц. estrade, від ісп. estrado – поміст, від лат. stratum – настил, поміст) – 1) сцена для виступів акторів, музикантів, співаків, промовців тощо; 2) вид сценічного мистецтва, доступного для сприйняття широкими масами глядачів і слухачів, що поєднує різні форми виконавства (вокальне та інструментальне виконання, художнє читання, танці, акробатика тощо).

У мовній практиці незалежної України поняття «Естрада» і «шоу-бізнес» («музичний шоу-бізнес») часом вживають як синоніми. .За часів перебування України у складі СРСР українська Естрада розвивалася в умовах жорсткого ідеологічного контролю, обмеженого доступу до здобутків зарубіжної популярної культури, домінування «рос.рад. Е.» на всій території Союзу. Наприкінці 1940-х рр. під час пропагандистскої компанії боротьби з «безрідним космополітизмом» навіть джаз-оркестри перейменовували в «естрадні оркестри». Водночас розвиток економіки, суттєве підвищення життєвого рівня насел. у 50–70-х рр., стабільне фінансування державою культурної сфери, створення розгалуженої мережі фахових культурно-мистецьких навчальних закладів об’єктивно сприяли розвитку української Естради та зростанню її популярності.

Характерною особливістю Естради радянських часів були численні, іноді талановиті, пісні та вірші про трудівників різних професій (особливо моряків, льотчиків, правоохоронців, шахтарів, будівельників, лікарів, учителів, хліборобів). Не менше було піонерських та дитячих пісень. Потрапити до програми концерту було дуже престижно; його учасники, як правило, мали високі почесні звання. В концертах виконували і популярні арії з опер, па-де-де з балетів, циркові номери, пісні ліричного змісту.

Значне місце в естрадних концертах радянского періоду посідали гумористичні номери. Цей жанр був дуже популярним у країні, де існувало чимало сфер суспільного життя, заборонених для критики. Протягом кількох повоєнних десятиліть серед естрадних знаменитостей не лише України, а й всього СРСР був відомим сатир.-гуморист. дует Ю. Березіна та Ю. Тимошенка («Штепсель і Тарапунька»). Популярними були сатир. та гуморист. мініатюри Остапа Вишні, С. Олійника, П. Глазового у виконанні А. Сови, згодом А. Литвинова. У 80-і рр. всесоюзну популярність у сатир.-гуморист. жанрі здобув виходець з України М. Жванецький.

Своєрідним видом естрадної вистави став «Клуб веселих і кмітливих» (КВК, більш знаний у рос. варіанті як КВН). Значних успіхів, як в часи існування СРСР, так і після його розпаду у КВК досягали команди з України (Одеси, Києва, Луганська). Можливо, тому що «кавеенівський ефект сміху» майже повністю ґрунтується на обігруванні явищ популярної культури: пародіюванні відомих загалу шлягерів, історичних фактів і міфів, міського молодіжного сленгу.

Далі буде…

Поділитись: